Мобілізація деструктивних архетипів (з приводу однієї політичної реклами)
Нещодавно довелося побачити декілька агітаційних біллбордів та сіті-лайтів «Нашої України». Даний агітпродукт справив на мене досить негативне, навіть гнітюче враження. Звісно, виходячи з тих позицій, котрі я сповідую (а саме християнських, націоналістичних та традиціоналістичних), «Нашій Україні» можна висловити чимало претензій. Та наразі спробую обмежитися аналізом того деструктиву, котрий є присутнім у згаданому агітпродукті.
Мова йде про біллборди та сіті-лайти, в яких піднімається мовна проблема, пов’язана з антиукраїнським законом Ківалова-Колєсніченка. Безперечно, мовна проблема актуальна, і про неї можна і варто говорити. Проте цю проблему потрібно розглядати не як «проблему-в-собі», а як один із проявів антиукраїнського характеру нинішнього режиму і політичної системи загалом. Однак політтехнологам «Нашої України» йшлося, очевидно, не про констатацію фактично бездержавного становища української нації (і, відповідно, про необхідність закликів до продовження визвольної, державотворчої боротьби). Авторам політичної реклами йшлося насамперед про побудований на ура-патріотичній базі популізм. Чи принесе цей популізм популярність і високі рейтинги «Нашій Україні»? Малоймовірно. Чи є він шкідливим? Безперечно.
Сюжет агітаційної графіки наступний. Вишиваний орнамент, зокрема соловейко та квіточки. Одну з вишиваних квіточок клює реальний ворон. Ворон хижий, соловейко – майже беззахисний. Не тяжко здогадатися, що ворон – це антиукраїнські сили, квіточка – українська мова, соловейко – (ура-)патріотично налаштовані українці.
Якою ж є більш глибинна семантика даної картинки? Сильний, агресивний ворог атакує українські цінності, українці ж залишаються беззахисними. В них немає сили, щоб дати агресору належну відповідь. Ворог живий і динамічний, українці ж застигли, немов орнамент вишивки. Вони застигли у шароварній, етнографічній ура-патріотичності. Застигли в інфантильності вічної жертви, нездатної не те, що на реванш, але й на відбиття атаки.
Отож, за «текстом», котрий є недолугим з політологічної (конкретніше – націологічної) точки зору, криється message, що реалізує власну деструктивність у царині ментальності, а саме мобілізує деструктивні ментальні архетипи. Як і ментальність будь-якої іншої нації світу, ментальність українців характеризується набором позитивних та негативних рис. Зрозуміло, що тривала бездержавність посприяла розвиткові саме негативних рис. Це, певною мірою, «жіночі» риси, риси пасивні. Жіночна, бароково-квітчаста естетика – замість фалічної активності готичних форм. М’якість «мови калинової» та «пісні солов’їної» – замість чіткого ритму маршируючої колони. Шаровари – замість готовності дати відповідь на виклики сьогодення…
На жаль, убогий креатив «Нашої України» лиш маніфестує загальний стан справ. Ментальна гнилизна виявляє неймовірну здатність до самовідтворення. Деструктивні архетипи об’єктивуються в ідеологічному дискурсі та політикумі, котрий цей дискурс формує. Тому здається, що нац-деми, «націонал-патріоти» рухівського і не лише рухівського розливу – це карма нашого народу, прояв хронічної імпотенції і патологічного браку тестостерону.
Коли я вперше побачив нашо-український «шедевр», мимоволі пригадалися рядки іспанського філософа Мігеля де Унамуно: «… існують і цілі народи, і окремі особистості, котрі неначе прив’язані до свого дитинства, просяклі комплексом інфантильності… Народи, котрі один наш друг називає фольклорними», «Горе народам, котрі вважають себе дуже древніми… тому що відчувають себе дітьми! (…) Народи, котрі, намагаючись вирішити свої політичні проблеми, звертаються до народних танців, пісень, костюмів, звичаїв, празників, місцевих святих та інших дитячих ігор». До переліку «інших дитячих ігор», очевидно, варто було б додати рушники із вишиваними соловейками…
Вже згодом, порпаючись у власній бібліотеці, натрапив на статтю Володимира Мартинця. Рядки цієї статті – немов ніж супроти квітчасто-вишиваної інфантильності вітчизняних ура-патріотів: «Справді треба! Просто хочеться кричати “Українці! Більше “некультурності!” Перестаньте вже, до всіх чортів, бути поміркованими! Втратьте вже раз спокій! Дайтеся, на милість Бога, вже нарештісебе спровокувати! Кидайтеся!.. Робіть “свинства”! А все хоч би тільки, тільки і ще раз тільки тому, щоб інші вам не робили “свинства”!» Мартинець писав ці рядки ще в 30-х роках минулого століття, закликаючи українців перетворитися на «народ-хижака». Позаяк ще й досі продовжують розпускати свої слині вишивано-солов’їні «патрійоти», можемо твердо констатувати, що такого повноцінного перетворення не відбулося.
З іншого боку, зусилля Мартинця, Коновальця, Донцова не були марними, бо, коли плекати мілітарний, а не шароварний дух, то й соловей перетвориться на грізного птаха – згадаймо, як у червні 1941 року до Львова входив батальйон «Соловейко»… А все це тому, що у 20-30-х роках знаходились ті українці, котрі робили «свинства» супроти окупантів. А з цих «свинств» – із викинутого з української школи польського герба, із розбитого вікна поляка-колоніста – ріс Спротив, виростали «екси» та атентати. А зі Спротиву росло Благородство, і символом боротьби за Україну був не соловейко із сіті-лайта, а «Крук, чорний сотника УПА»…
Повторюся, що українська ментальність, як і будь-яка інша, має і негативні, і позитивні риси. Добре, що негативні риси плекають продажні політикани. Дасть Бог, і час цих спекулянтів пройде – настане час українських Воронів, Яструбів і Круків. Замість шароварних імпрез та банальної агітації повернеться доба Ідеї та Чину, й зі Спротиву, що спалить барокову пасивність, народиться українська Готика…
Мова йде про біллборди та сіті-лайти, в яких піднімається мовна проблема, пов’язана з антиукраїнським законом Ківалова-Колєсніченка. Безперечно, мовна проблема актуальна, і про неї можна і варто говорити. Проте цю проблему потрібно розглядати не як «проблему-в-собі», а як один із проявів антиукраїнського характеру нинішнього режиму і політичної системи загалом. Однак політтехнологам «Нашої України» йшлося, очевидно, не про констатацію фактично бездержавного становища української нації (і, відповідно, про необхідність закликів до продовження визвольної, державотворчої боротьби). Авторам політичної реклами йшлося насамперед про побудований на ура-патріотичній базі популізм. Чи принесе цей популізм популярність і високі рейтинги «Нашій Україні»? Малоймовірно. Чи є він шкідливим? Безперечно.
Сюжет агітаційної графіки наступний. Вишиваний орнамент, зокрема соловейко та квіточки. Одну з вишиваних квіточок клює реальний ворон. Ворон хижий, соловейко – майже беззахисний. Не тяжко здогадатися, що ворон – це антиукраїнські сили, квіточка – українська мова, соловейко – (ура-)патріотично налаштовані українці.
Якою ж є більш глибинна семантика даної картинки? Сильний, агресивний ворог атакує українські цінності, українці ж залишаються беззахисними. В них немає сили, щоб дати агресору належну відповідь. Ворог живий і динамічний, українці ж застигли, немов орнамент вишивки. Вони застигли у шароварній, етнографічній ура-патріотичності. Застигли в інфантильності вічної жертви, нездатної не те, що на реванш, але й на відбиття атаки.
Отож, за «текстом», котрий є недолугим з політологічної (конкретніше – націологічної) точки зору, криється message, що реалізує власну деструктивність у царині ментальності, а саме мобілізує деструктивні ментальні архетипи. Як і ментальність будь-якої іншої нації світу, ментальність українців характеризується набором позитивних та негативних рис. Зрозуміло, що тривала бездержавність посприяла розвиткові саме негативних рис. Це, певною мірою, «жіночі» риси, риси пасивні. Жіночна, бароково-квітчаста естетика – замість фалічної активності готичних форм. М’якість «мови калинової» та «пісні солов’їної» – замість чіткого ритму маршируючої колони. Шаровари – замість готовності дати відповідь на виклики сьогодення…
На жаль, убогий креатив «Нашої України» лиш маніфестує загальний стан справ. Ментальна гнилизна виявляє неймовірну здатність до самовідтворення. Деструктивні архетипи об’єктивуються в ідеологічному дискурсі та політикумі, котрий цей дискурс формує. Тому здається, що нац-деми, «націонал-патріоти» рухівського і не лише рухівського розливу – це карма нашого народу, прояв хронічної імпотенції і патологічного браку тестостерону.
Коли я вперше побачив нашо-український «шедевр», мимоволі пригадалися рядки іспанського філософа Мігеля де Унамуно: «… існують і цілі народи, і окремі особистості, котрі неначе прив’язані до свого дитинства, просяклі комплексом інфантильності… Народи, котрі один наш друг називає фольклорними», «Горе народам, котрі вважають себе дуже древніми… тому що відчувають себе дітьми! (…) Народи, котрі, намагаючись вирішити свої політичні проблеми, звертаються до народних танців, пісень, костюмів, звичаїв, празників, місцевих святих та інших дитячих ігор». До переліку «інших дитячих ігор», очевидно, варто було б додати рушники із вишиваними соловейками…
Вже згодом, порпаючись у власній бібліотеці, натрапив на статтю Володимира Мартинця. Рядки цієї статті – немов ніж супроти квітчасто-вишиваної інфантильності вітчизняних ура-патріотів: «Справді треба! Просто хочеться кричати “Українці! Більше “некультурності!” Перестаньте вже, до всіх чортів, бути поміркованими! Втратьте вже раз спокій! Дайтеся, на милість Бога, вже нарештісебе спровокувати! Кидайтеся!.. Робіть “свинства”! А все хоч би тільки, тільки і ще раз тільки тому, щоб інші вам не робили “свинства”!» Мартинець писав ці рядки ще в 30-х роках минулого століття, закликаючи українців перетворитися на «народ-хижака». Позаяк ще й досі продовжують розпускати свої слині вишивано-солов’їні «патрійоти», можемо твердо констатувати, що такого повноцінного перетворення не відбулося.
З іншого боку, зусилля Мартинця, Коновальця, Донцова не були марними, бо, коли плекати мілітарний, а не шароварний дух, то й соловей перетвориться на грізного птаха – згадаймо, як у червні 1941 року до Львова входив батальйон «Соловейко»… А все це тому, що у 20-30-х роках знаходились ті українці, котрі робили «свинства» супроти окупантів. А з цих «свинств» – із викинутого з української школи польського герба, із розбитого вікна поляка-колоніста – ріс Спротив, виростали «екси» та атентати. А зі Спротиву росло Благородство, і символом боротьби за Україну був не соловейко із сіті-лайта, а «Крук, чорний сотника УПА»…
Повторюся, що українська ментальність, як і будь-яка інша, має і негативні, і позитивні риси. Добре, що негативні риси плекають продажні політикани. Дасть Бог, і час цих спекулянтів пройде – настане час українських Воронів, Яструбів і Круків. Замість шароварних імпрез та банальної агітації повернеться доба Ідеї та Чину, й зі Спротиву, що спалить барокову пасивність, народиться українська Готика…
0 коментарів