Одинадцять років Одинадцятого вересня
Ось і виповнилося одинадцять років від того Одинадцятого вересня, котре, напевно, досить міцно закріпилося в Історії. 11 вересня 2001 року ісламські смертники вчинили серію терактів, котрі сколихнули увесь світ. Я не настільки наївний, щоб думати, що ті теракти якось суттєво завадили американцям встановлювати світову гегемонію. Навіть навпаки: я чудово розумію, що комп'ютерні віруси дуже вигідні компаніям, котрі виробляють антивірусні програми, і що у випадку «міжнародного тероризму» спрацьовує подібна логіка. Однак недооцінювати Одинадцяте вересня також не варто.
Падіння веж-близнюків могло б поставити знак запитання над легітимністю американського способу існування – релігією McDonalds, Брітні Спірс і життя у форматі Microsoft. Однак американці знак запитання ставити не захотіли (а, можливо, просто його не побачили). Ніяких кардинальних змін у їхній свідомості не відбулося. У свідомості європейців, до речі, також. Західний світ продовжує зберігати спокій, маскує проблеми ботексом, захищає себе латексом, виставляє на робочий стіл заставку «Прогресу»…
А ісламським фундаменталістам на «Прогрес» начхати. Їм начхати на «Прогрес», демократію, ліберальні цінності і сучасні стандарти життя. В них є своя правда, вони в неї вірять, борються за неї і за неї вмирають. І вбивають також… «Камікадзе, озброєні лише власною смертю, помноженою на ефективність технології» вміють і вмирати, і вбивати. «Що нам американські бомбардування! Наші люди в тій же мірі жадають смерті, в якій американці хочуть жити» (Ж. Бодріяр, «Дух тероризму») – французький філософ чудово передає життєве кредо тих людей, котрі ще мають імунітет супроти отрути (пост-)Сучасності.
Американці та європейці цей імунітет майже втратили. Прикриваючи свої гангрени одягом матеріального комфорту, компенсуючи духовне безсилля військовою, економічною та технічною могутністю, Захід впевнено йде до свого кінця. І це не дивує, адже культура, представники якої не хочуть принаймні раз на тиждень, у неділю, ходити на Службу Божу, безперечно має набагато менше шансів на життя, ніж та, представники якої п’ять разів на день здійснюють намаз. Чоловіки, котрі не готові жертвувати собою заради вищих цінностей, будуть рабами тих, для кого пояс шахіда є найбільшим щастям у житті. Жінки, які сьогодні вважають народження дитини «засобом патріархальної експлуатації», якщо не завтра, то післязавтра можуть стати наложницями у гаремах тих, чиї матері не читали Сімону де Бовуар чи Андреу Дворкін. Та й, зрештою, чому «можуть», чому «завтра» чи «післязавтра»? Певною мірою, вже сьогодні. В багатьох європейських країнах, згідно зі статистикою, 90% зґвалтувань здійснюється мусульманами, не важко здогадатись, що ґвалтують не мусульманок...
Отож, біле населення Заходу – це потенційні ілоти. Але чи варто мігрантів-мусульман вважати потенційними господарями? Напевно, не варто. Якщо використовувати дещо умовний термін «світове закулісся», то цьому закуліссю не йдеться про мусульманські Європу чи Америку. Йому йдеться насамперед про остаточне знищення християнського Заходу, а в цій справі можна використати і мусульман. Коли ж відбудеться остаточна дехристиянізація Заходу, можна буде перейти й до «остаточного розв’язання ісламської проблеми».
Чи має християнський Захід шанс на воскресіння? Послідовники Ісуса із Назарету вірять, що на все воля Божа… Нещодавно Глава Української греко-католицької Церкви патріарх Святослав (Шевчук) зазначив, що християнам бракує «безкомпромісності в питанні секуляризації суспільства», а такої безкомпромісності, на його думку, можна навчитися у мусульман. Як на мене, дуже гарна порада, однак Захід, на жаль, не хоче вчитися… Західний мейнстрім може або продовжувати жити ілюзіями мультикультуралізму, або боятися ісламського фундаменталізму і діяти відповідно: виправдовувати агресію щодо країн Сходу (маскуючи її як «боротьбу з міжнародним тероризмом»), намагатися секуляризувати тих мусульман, котрі вже живуть в Європі та Америці тощо. Однак Історію не завжди творить мейнстрім. Велич середньовічної Європи, приміром, – це лиш відлуння життєвого шляху Одного Чоловіка, котрий близько двох тисяч років тому народився у Вифлеємі… Цей Чоловік залишив по Собі «закваску», «сіль землі» – невеличку групу людей, котрих сьогодні назвали б маргіналами, і ця «закваска» дуже швидко змінила хід світової історії… Тому надія на воскресіння Заходу існує.
Надією Заходу є «немногі» (Д. Донцов) – та ініціативна меншість, котра може спричинити оновлення християнства і оздоровлення, зміцнення власних націй. Те, про що говорив Блаженніший Святослав, певною мірою перегукується з тим, про що писав Рене Ґенон: щоб відновити традиційний порядок речей на Заході, потрібно повчитися у Сходу. Потрібно повчитися вірності власній релігії, потрібно повчитися фанатизму і потрібно оголосити свою Священну Війну…
На Заході нині утверджується безбожна цивілізація, котра для християн є так само чужою, як і для мусульман. І цій цивілізації варто дати бій. Зруйновані терористами вежі-близнюки були символом занепаду Західної цивілізації. Як шпилі готичних соборів символізували панування Христа, так хмарочоси бізнесцентрів символізують тріумф Мамони. Необхідно, щоб проти символів деспотизму цієї потвори сьогодні воювали не мінарети, а Христова Церква, озброєна духом нової, революційної Готики. Ми маємо стати на шлях свого – християнського – Джихаду. Тому на завершення знову зацитую слова Патріарха Святослава: «Якщо ми оголосимо війну всьому злому в нас та нашому соціумі – ми будемо добрими християнами». І нехай нашу війну благословить Господь!
Падіння веж-близнюків могло б поставити знак запитання над легітимністю американського способу існування – релігією McDonalds, Брітні Спірс і життя у форматі Microsoft. Однак американці знак запитання ставити не захотіли (а, можливо, просто його не побачили). Ніяких кардинальних змін у їхній свідомості не відбулося. У свідомості європейців, до речі, також. Західний світ продовжує зберігати спокій, маскує проблеми ботексом, захищає себе латексом, виставляє на робочий стіл заставку «Прогресу»…
А ісламським фундаменталістам на «Прогрес» начхати. Їм начхати на «Прогрес», демократію, ліберальні цінності і сучасні стандарти життя. В них є своя правда, вони в неї вірять, борються за неї і за неї вмирають. І вбивають також… «Камікадзе, озброєні лише власною смертю, помноженою на ефективність технології» вміють і вмирати, і вбивати. «Що нам американські бомбардування! Наші люди в тій же мірі жадають смерті, в якій американці хочуть жити» (Ж. Бодріяр, «Дух тероризму») – французький філософ чудово передає життєве кредо тих людей, котрі ще мають імунітет супроти отрути (пост-)Сучасності.
Американці та європейці цей імунітет майже втратили. Прикриваючи свої гангрени одягом матеріального комфорту, компенсуючи духовне безсилля військовою, економічною та технічною могутністю, Захід впевнено йде до свого кінця. І це не дивує, адже культура, представники якої не хочуть принаймні раз на тиждень, у неділю, ходити на Службу Божу, безперечно має набагато менше шансів на життя, ніж та, представники якої п’ять разів на день здійснюють намаз. Чоловіки, котрі не готові жертвувати собою заради вищих цінностей, будуть рабами тих, для кого пояс шахіда є найбільшим щастям у житті. Жінки, які сьогодні вважають народження дитини «засобом патріархальної експлуатації», якщо не завтра, то післязавтра можуть стати наложницями у гаремах тих, чиї матері не читали Сімону де Бовуар чи Андреу Дворкін. Та й, зрештою, чому «можуть», чому «завтра» чи «післязавтра»? Певною мірою, вже сьогодні. В багатьох європейських країнах, згідно зі статистикою, 90% зґвалтувань здійснюється мусульманами, не важко здогадатись, що ґвалтують не мусульманок...
Отож, біле населення Заходу – це потенційні ілоти. Але чи варто мігрантів-мусульман вважати потенційними господарями? Напевно, не варто. Якщо використовувати дещо умовний термін «світове закулісся», то цьому закуліссю не йдеться про мусульманські Європу чи Америку. Йому йдеться насамперед про остаточне знищення християнського Заходу, а в цій справі можна використати і мусульман. Коли ж відбудеться остаточна дехристиянізація Заходу, можна буде перейти й до «остаточного розв’язання ісламської проблеми».
Чи має християнський Захід шанс на воскресіння? Послідовники Ісуса із Назарету вірять, що на все воля Божа… Нещодавно Глава Української греко-католицької Церкви патріарх Святослав (Шевчук) зазначив, що християнам бракує «безкомпромісності в питанні секуляризації суспільства», а такої безкомпромісності, на його думку, можна навчитися у мусульман. Як на мене, дуже гарна порада, однак Захід, на жаль, не хоче вчитися… Західний мейнстрім може або продовжувати жити ілюзіями мультикультуралізму, або боятися ісламського фундаменталізму і діяти відповідно: виправдовувати агресію щодо країн Сходу (маскуючи її як «боротьбу з міжнародним тероризмом»), намагатися секуляризувати тих мусульман, котрі вже живуть в Європі та Америці тощо. Однак Історію не завжди творить мейнстрім. Велич середньовічної Європи, приміром, – це лиш відлуння життєвого шляху Одного Чоловіка, котрий близько двох тисяч років тому народився у Вифлеємі… Цей Чоловік залишив по Собі «закваску», «сіль землі» – невеличку групу людей, котрих сьогодні назвали б маргіналами, і ця «закваска» дуже швидко змінила хід світової історії… Тому надія на воскресіння Заходу існує.
Надією Заходу є «немногі» (Д. Донцов) – та ініціативна меншість, котра може спричинити оновлення християнства і оздоровлення, зміцнення власних націй. Те, про що говорив Блаженніший Святослав, певною мірою перегукується з тим, про що писав Рене Ґенон: щоб відновити традиційний порядок речей на Заході, потрібно повчитися у Сходу. Потрібно повчитися вірності власній релігії, потрібно повчитися фанатизму і потрібно оголосити свою Священну Війну…
На Заході нині утверджується безбожна цивілізація, котра для християн є так само чужою, як і для мусульман. І цій цивілізації варто дати бій. Зруйновані терористами вежі-близнюки були символом занепаду Західної цивілізації. Як шпилі готичних соборів символізували панування Христа, так хмарочоси бізнесцентрів символізують тріумф Мамони. Необхідно, щоб проти символів деспотизму цієї потвори сьогодні воювали не мінарети, а Христова Церква, озброєна духом нової, революційної Готики. Ми маємо стати на шлях свого – християнського – Джихаду. Тому на завершення знову зацитую слова Патріарха Святослава: «Якщо ми оголосимо війну всьому злому в нас та нашому соціумі – ми будемо добрими християнами». І нехай нашу війну благословить Господь!
0 коментарів