Глас вопіющого... в коментарях?
Моя коротенька стаття «Де Церква? Або Віталій Запорожець і християнство» викликала в мережі Інтернет (а точніше – в соціальній мережі Facebook) досить жваві дискусії – навіть більш жваві, ніж ті, що стали причиною для статті. Чи принесли ті дискусії хоч якусь користь? Можливо. Принаймні, я побачив два позитивних моменти. По-перше, професор Юрій Павлович Чорноморець назвав мене «джихадістом». Не знаю, чи це щось значить в об’єктивному вимірі, але особисто мені було досить приємно, хоч у Чорноморця, очевидно, це слово викликає негативні конотації. По-друге, дискусію можна вважати не марною хоч би й тому, що наприкінці неї греко-католицький богослов Тарас Тимо сформулював досить актуальну проблему. Якщо я правильно зрозумів шановного теолога, то її суть зводиться до наступного: яким має бути богослів’я за умов ВІДСУТНОСТІ ДЕРЖАВИ?
Здавалось би, теологія має бути спрямованою на «вічні істини», котрі є незалежними від контексту часу та простору. Однак практика говорить дещо інше. Звісно ж, мова йде не про якийсь догматичний релятивізм і не про релятивізм взагалі. Мова йде швидше про казуїстику, хоч це поняття, напевно, не охоплює всієї повноти явища, до формули якого варто було б додати поняття контекстуальності. Ці зауваження стосуються передусім морального богослів’я та соціальної доктрини Церкви. Приміром, чи варто використовувати «вічні істини» при моделюванні відносин християнина і держави? Християни жили в різних державах: Римська імперія (яка, до того ж, у різний час по-різному ставилася до християнства), середньовічні монархії, котрі або формально, або за суттю були теократичними, конституційні монархії та республіки Нового часу, комуністичні держави, сучасні демоліберальні режими тощо. На мою думку, в кожному із цих випадків «вічну істину» потрібно виносити за лапки, і в кожному із контекстів вона буде проявляти себе по-різному; той же «спільний знаменник», котрий об’єднає різні вияви «вічної істини» і буде об’єктивною істиною. В інакшому випадку повторення фрази «всяка влада від Бога» буде якщо й не фарисейством, то, принаймні, виявом інтелектуальної слабкості чи елементарних лінощів, небажання самостійно проаналізувати з позицій віри поточну ситуацію.
Саме тому я вважаю «якщо немає держави?» Тараса Тими дійсно революційним кроком у теології. Для мене відсутність в Україні (і, певною мірою, у світі) легітимної держави є беззаперечним фактом уже не перший рік. Якщо ж «офіційний» богослов говорить про такі речі, то це неабияк тішить. В душі навіть починає жевріти мрія, що цією проблемою займеться богословське середовище в УКУ, однак розум підказує, що це всього лиш наївна мрія, і геніальна думка залишиться коментарем в одній із соцмереж...
Здавалось би, теологія має бути спрямованою на «вічні істини», котрі є незалежними від контексту часу та простору. Однак практика говорить дещо інше. Звісно ж, мова йде не про якийсь догматичний релятивізм і не про релятивізм взагалі. Мова йде швидше про казуїстику, хоч це поняття, напевно, не охоплює всієї повноти явища, до формули якого варто було б додати поняття контекстуальності. Ці зауваження стосуються передусім морального богослів’я та соціальної доктрини Церкви. Приміром, чи варто використовувати «вічні істини» при моделюванні відносин християнина і держави? Християни жили в різних державах: Римська імперія (яка, до того ж, у різний час по-різному ставилася до християнства), середньовічні монархії, котрі або формально, або за суттю були теократичними, конституційні монархії та республіки Нового часу, комуністичні держави, сучасні демоліберальні режими тощо. На мою думку, в кожному із цих випадків «вічну істину» потрібно виносити за лапки, і в кожному із контекстів вона буде проявляти себе по-різному; той же «спільний знаменник», котрий об’єднає різні вияви «вічної істини» і буде об’єктивною істиною. В інакшому випадку повторення фрази «всяка влада від Бога» буде якщо й не фарисейством, то, принаймні, виявом інтелектуальної слабкості чи елементарних лінощів, небажання самостійно проаналізувати з позицій віри поточну ситуацію.
Саме тому я вважаю «якщо немає держави?» Тараса Тими дійсно революційним кроком у теології. Для мене відсутність в Україні (і, певною мірою, у світі) легітимної держави є беззаперечним фактом уже не перший рік. Якщо ж «офіційний» богослов говорить про такі речі, то це неабияк тішить. В душі навіть починає жевріти мрія, що цією проблемою займеться богословське середовище в УКУ, однак розум підказує, що це всього лиш наївна мрія, і геніальна думка залишиться коментарем в одній із соцмереж...
0 коментарів